У перший день війни я була в лікарні Харкова після операції. Дуже хвилювалась за свою 14-річну дитину, яка лише як місяць до того перенесла операцію на легенях (була онкологія). Кудись їхати боялися, бо їй не можна застуджуватись. Трохи ховались в підвалі. Чоловік втратив роботу, а потім від стресу переніс інсульт.

Готівки не було, скупитись не могли, на ліки грошей не вистачало. Та і черги були великі. Ми з родиною нікуди не виїжджали.

Найбільш зворушило те, що волонтери, ризикуючи власним життям, привозили нам їжу додому. За це їм велика шана!