Ми багатодітна родина, маю 6 неповнолітніх дітей, чоловік військовий рівно рік тому потрапив до полону.

Коли дізналися, що почалася повномасштабна війна, перебували вдома. Дитині про початок війни повідомили, як є насправді, звісно вона була налякана.

Найстрашніший день, це коли прийшло сповіщення про те, що чоловік зник безвісти.

Багато чого пережили від того страшного дня, все це вплинуло на психіку дитини, бо вона дуже любить тата, та переживає коли він повернеться додому. На собі теж відчула зміни, але стараюсь справлятись ради дітей.

Є речі, які пов’язані з нашою історією війни. Фото чоловіка з надписом "Тату, ми чекаємо на тебе вдома" та прапор з його іменем.

А ще є прапор від бригади, де служив чоловік, виготовлений на сімейну тематику, на ньому фото з рідними, які вважаються зниклими безвісти або в полоні. Також веду свою групу в ТГ, де займаюсь полоненими у Чеченців ( кадировців), бо на даний час там мій чоловік та інші хлопці з його бригади.

Моя дитина була свідком травмуючих подій. Так, нещодавно поховала знайомого молодого хлопчину. Загинув у ДТП.