Ми з міста Миколаєва. Наша родина – я, чоловік і трирічна дитина. 24 лютого ми перебували вдома, на орендованій квартирі. Чоловік прокинувся на роботу, а потім розбудив мене і сказав, що летять ракети на нас. Він пішов на роботу, а я сиділа з дитиною вдома. Дочекалися чоловіка і перебували в підвалі.

Труднощі в тому, що чоловіка поруч немає, я одна з маленькою дитиною. А ще й житла свого нема. Були на початку війни перебої з продуктами, але наразі ситуація стабілізувалася.

Проблеми були з водою. В нашому місті її немає, тільки привозна. Потрібно було ходити набирати воду, а з маленькою дитиною важко це робити. 

Прильоти шокують. Ми перебуваємо вдома в чоловікового батька. Тут неподалік був приліт, вікна випали – ось це й шокувало. Ми встигли виїхати вчасно, до сильних обстрілів. Вже через два дні дуже обстріляли Миколаїв.

Зворушує те, що люди об’єдналися, допомагають одне одному. Звісно, це приємно, що люди одне одного підтримують.

Хотілося б, щоб швидше закінчилася війна та всі рідні повернулися додому живими й здоровими.