Мій чоловік був після інсульту. Ми жили у пеклі. Снаряд влучив прямо у наш будинок, пробив дах та кімнату. До цього ми вдвох працювали у школі, в охороні. Перший місяць не було хліба, нам його по воді привозили рибалки. Наша невістка з онуком поїхала на захід України у забитому потязі.

У чоловіка не працювала одна рука, коли ми виїжджали, - він керував машиною однією рукою, а ми їхали повз міни. Кажуть, що нам пощастило, бо на ЗАЕС їхали МАГАТЕ, тому нас на блокпостах сильно не перевіряли і не було черг.

У селищі залишились наші батьки. Батько постійно у лікарні. Ми не можемо до них поїхати, бо проїзд до селища закритий.

Наш народ мене вражає, бо все може пережити. А ще – наші ЗСУ і допомога один одному. Сподіваюсь, що ми все відбудуємо. Я дуже хочу додому.