У перший день війни мені стало дуже страшно. Після початку обстрілів я переїхала до сусіднього села. Я допомагала людям похилого віку, працювала соціальним працівником. Потім старенькі виїхали, і я також вирішила евакуюватись. На вокзалі з дітьми доводилось ночувати, бо потяги були переповнені. Я подзвонила знайомим та дізналась, що можна дістатись Новогродівки, бо там поки тихо. Зараз залишаюсь тут і мрію про тишу.