Сім'я Олександра Олексійовича виїхала з Гуляйполя тільки у квітні, коли змогла розпродати господарство

До війни я проживав в Гуляйполі, працював трактористом і комбайнером. На цю мить моє житло повністю розбите: нема ні даху, ні вікон. Зараз я живу в гуртожитку у Запоріжжі, стою в центрі зайнятості, шукаю роботу. 

24 лютого війна застала нас вдома. За день до початку війни, коли я розкидав добрива по полю, уже літали вертольоти. 24 лютого поруч почали прилітати снаряди, ввечері відключили світло, а через два дні воно зовсім зникло, бо були пошкоджені стовпи. 

У першу ніч після війни ми чули постріли, але вони були далеко - спочатку до нас не діставало. Приблизно 27 лютого почало прилітати по Гуляйполю.

Ми тримали господарство, у нас були свині. Сиділи в підвалі в Гуляйполі до 10 квітня, поки їх не продали. Потім відразу ж поїхали. Моя сім'я живе зараз в Запоріжжі. У мене є син від першого шлюбу, то він поїхав з моєю колишньою дружиною в Польщу.

Домашніх тварин ми повідв’язували. Мій кум залишився у місті, годує їх. Раз на місяць ми туди їздимо і привозимо їжу.

Найбільші труднощі, що я залишився без роботи. Через відсутність світла доводилось їхати у Покровське, щоб зняти гроші в банкоматі. Заправки не працювали. 

Мене шокувало, коли перед двором вибухнув снаряд і вікна посипалися на нас. Пощастило, що наші діти гуляли за гаражем. Ми в момент вибуху були в кухні, нас відкинуло вибуховою хвилею. 

Не знаю, як зміниться тепер моє життя. Доведеться все починати спочатку, бо повернутись немає куди. 

Я хочу, щоб війна закінчилася до зими, всі на це сподіваємось.