Мені п’ятдесят років. Ми з чоловіком і дитиною мешкали в місті Краматорськ Донецької області. 24 лютого прокинулися о пів на сьому ранку й збиралися на роботу. О сьомій годині почули вибухи. Після цього зателефонував друг чоловіка і сказав, що почалася війна.
У 2014 році ми з сином виїжджали до доньки в Ліван, а чоловік був удома. Через півтора місяці переїхали до свекрухи, а на початку серпня повернулися додому.
Шокує те, що через росіян загинуло багато мирних людей, зруйновано чимало будинків. Син однокласниці пропав безвісти.
Минулого літа були обстріли міста. Ми злякалися за дитину. У серпні вивезли її в Лебедин, а згодом і самі виїхали. Ми з чоловіком залишилися без роботи. Добре, що є гуманітарна допомога. Ми дуже вдячні за неї.
Сподіваюся, що до кінця цього року війна закінчиться. Хочеться, щоб Україна процвітала, і щоб війна ніколи не повторювалось.
