Ми жили у Харкові на Салтівці. 24 лютого прокинулись від вибухів, подивилися у вікно та побачили спалахи. Нас охопила паніка та страх. Укриття у домі не має, ми спочатку не знали що робити. Потім вирішили будити дітей та виїжджати з міста. Але по перше не знали навіть куди їхати, а по друге, в нас не було бензину та купити його було дуже складно.
Пів дня ми їздили у пошуках бензину та в роздумах що будемо робити. Та вирішили на пару днів поїхати у Полтаву. Ми вірили, що через пару днів, ми повернемося додому 😔
Складно було облаштуватись на новому місці, без нічого за душею.
Під час війни з гуманітарною катастрофою не стикнулися, ми намагалися економити їжу, гроші.
Так вийшло, що ми перемістилися у центральну Україну, у чужий для нас регіон, але більш безпечний. Усі наші рідні були з Донецької області та Запорожжя. Тому всі вони також перемістилися до нас.
І ось так, великою родиною, всі разом ми переживали ті найважчі часи.
Нас було більше 20 людей, ми часто збиралися разом, ходили у гості, облаштовувалися на новому місці, підтримували один одного. Так ми прожили майже півтора роки.
Зараз вже всі , в кого домівки не в окупації розʼїхалися по домівках, але я дуже рада що в той час ми були разом.
Так вийшло що з нами була моя вагітна двоюрідна сестричка. Яка завагітніла саме перед війною. І у вересні 2022 року народилася наша маленька дівчинка, наша радість та відрада для душі.
Через війну ми втратили свою власну справу, в нас було власне виробництво жіночого взуття. Зараз не маємо можливості його відновити. Чекаємо перемоги щоб повернутися назад до любої справи.
Клієнти майже кожного дня нам пишуть слова підтримки.
Є речі, які нагадують про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року - ті речі, що ми брали з собою, коли виїжджали з дому 24 лютого. Це було сімейне фото, яке я перше схватила щоб взяти із собою.