«Я почала звертатися до всіх знайомих, але ніхто не міг допомогти, аби виїхати. Люди або їхали самі та не було місця, або боялися рушати. Глухий кут». Анна Руденко – інвалід-візочник, 13 днів не могла евакуюватися із Сум.
На 24 лютого у мене була запланована поїздка до сестри за кордон. Через те, що я на інвалідному візку та їхати маршруткою тоді не мала змоги, я винайняла автівку із Сум на Київ. Перед поїздкою я встала о 4:45, аби спокійно підготуватися. Поснідала, почала пити каву та відкрила інстаграм. І вже з перших сторіс дізналася про вибухи у Києві. Відкрила «Українську правду» та прочитала про початок війни.
Водій, з яким я домовлялася в мирний час, зателефонував та сказав, що не зможе мене відвезти. Продаж квитків на потяг відмінили вже рано-вранці. Я почала звертатися до всіх знайомих, але ніхто не міг допомогти, аби виїхати. Люди або їхали самі та не було місця, або боялися рушати. Глухий кут.
За ці 13 днів була купа дзвінків та переписок. За мене в соцмережах просили друзі з багатотисячною аудиторією. Мені намагалися допомогти колеги з роботи, я зв’язувалася з представниками груп людей з інвалідністю, я зверталася до волонтерів. Ніц.
Зараз, сподіваюся, настав час, коли офіційні гуманітарні та евакуаційні «зелені коридори» – це вже реальність. Але виїзд із Сум досі залишається для мене чимось недосяжним.
Історія з відкритих джерел.
.png "Імена")
