Я прокинулася, а в нас у Снігурівці повно солдатів. Війна почалась. Не забуду ніколи цей день. Я не виїжджала. Бомбили нас. Через стінку від мене жили солдати російські. Ніч підходить - лавку беру і до дверей сідаю. Там я і спала, і їла, і в туалет ходила поруч. У мене є внук, його також на війну забрали. Невістка померла. Я зараз сама. Сестра в Миколаєві живе. 

Воду нам привозили, ми відрами носили. З продуктів було що поїсти. Нам пайки давали. Я одна, мені багато не потрібно. 

В нас у будинку окупанти були, але нас не чіпали. Бувало, йшли і казали: «Доброго ранку». Вранці я вийшла у двір, а мені кажуть, що наші зайшли. Це був незабутній момент. Коли вже воно все закінчиться? Дай Боже, щоб повернулись наші діти і щоб вони такого більше не бачили.