У перший день війни я заспокоювала дітей. Більше за все мене лякала невідомість того, що буде через п’ять хвилин. Я боялась приймати душ, адже обстріл міг розпочатись будь-якої миті.

Скласти речі у сумки та виїхати мені було психологічно важко. Але виходу не було. Я з дітьми виїхала до рідних у Полтаву. 

Зараз я намагаюсь подолати стрес та ходжу до психолога. Сподіваюсь, до закінчення війни я зможу пропрацювати всі свої страхи. Майбутнє я бачу у рідному місті з рідними людьми.