Мені 66 років. До війни я мешкав із сім’єю в селі Кам’янське Запорізької області. Зараз це «сіра зона». Наш будинок розбомбили. Дев’яноста відсотків села вже немає. 

Світло й опалення відразу зникло. Над головою літали снаряди. До п’ятого березня ми сиділи в підвалі, а потім виїхали в Запоріжжя, бо у дружини почалася істерика, а внук став заїкатися. Живемо в родичів. Отримуємо допомогу. Ризикуючи життям, часто їздимо в село. 

На наших очах летіли снаряди, горіли будинки. Багато людей залишилося без даху над головою. Дехто через це навіть хотів хотіли покінчити життя самогубством. Людей відправляли на лікування до психіатричної клініки.

Коли закінчиться війна, залежить від наших військових. Я молюся за них і надіюся, що скоро все закінчиться. Тільки їм довіряю. Хочу, щоб життя знову стало таким, як було до війни.