Мені 74 роки. Я живу у Снігурівці Миколаївської області. До пенсії працювала вихователькою у дитячому садочку.
24 лютого мені зателефонував онук і сказав, що почалася війна. Через обстріли у березні й квітні довелося жити в підвалі, а шостого травня я з чоловіком, донькою і двома внуками виїхала у Тернопільську область до ще однієї доньки. Нам пощастило: це був останній день, коли випускали зі Снігурівки.
Війна вплинула на здоров’я. Мене турбують головні болі. Живу на пігулках.
Коли звільнили Снігурівку, ми плакали від радості. Одинадцятого грудня повернулися додому. Якось я пішла по хліб і зустріла своїх одноліток. Я не впізнала їх: через постійні переживання вони схуднули, постарішали. Хочеться, що війна закінчилася якомога скоріше.