Мені 61  рік. Я жила в місті Соледар Донецької області. Про початок війни дізналася на роботі. Навіть не могла уявити, що вона затягнеться так надовго. 

Я виїхала з Соледару з сестрою і батьком, коли були сильні обстріли. Волонтерам ледь вдалося добратися до нас. Ми вибралися неушкодженими. Дороги були вже розбиті. 

Сестра з батьком залишилася в Полтаві, а я виїхала в Польщу до сина й невістки. Нам нікуди повертатися. Наш будинок зруйнований. 

У Соледарі ми не голодували. Наші солдати привозили воду й продукти. Найбільше дошкуляли обстріли. Ми не могли вийти з підвалу.

Я думаю, що війна не закінчиться цього року. Можливо, у наступному. Хочу додому. Мрію, щоб в онуків все було добре, щоб вони прожили нормальне життя.