Були вдома. Вночі подали команду для чоловіка, ми швидко зібрали сина і він закинув нас до моїх батьків, а сам пішов на службу, наступного разу ми побачилися вже після деокупації міста. Тоді я не думала, що війна буде довго, що місто захоплять і тому ми попрощалися буднічно, я не сказала йому, як його люблю, за що я корила себе усі 9 місяців.

Шокувало все. Розстріляні цивільні машини, викрадення людей, знайомих, друзів. Те, що деякі знайомі виявилися прихильниками "руського миру". Шокували повідомлення, в яких писали за знайомих "200".

Перший час все було закрито і ми стояли в чергах, щоб щось купити. Чомусь дуже викарбувалась у пам'яті черга за старим, замороженим м'ясом в брикетах, в якій ми провели 5 годин. Нормальні ліки було достати або нереально, або за великі кошти, дорослі памперси теж. Пам'ятаю, як пришивала вкладиші до поясу для чулків, аби замінити памперси бабусі. Чулки були фірми "фрау Брюнер" і ми досі так тепер кличемо бабусю. Зняти кошти можна було лише з рук, спочатку спокійно, потім ховаючись, бо русня почала забирати обнальщиків. Потім вони завезли свої продукти, які коштували дорого, а на смак були як помиї. Пам'ятаю їх "опечатано" на хатах, де або забрали людей, або вмерла з голоду людина, бо залишилися без пенсій. Пам'ятаю знайомого, який пішов працювати на окупанта і його "сиди не рипайся, ми жєнщін з дітьми не чіпаємо".

Ми з сином виїхали після деокупації міста, коли його, пограбоване і знищене морально, почали знищувати фізично. Чоловік служить, бачимось рідко, але увесь час на зв'язку. Декілька рідних вибрали не ту сторону, тому спілкування в нас обірвалося, і це боляче.

Єдність і доброта людей після відключення світла. Коли кожен хто міг виносив генератор на вулицю і вмикав подовжувач, щоб люди могли зарядитися. Незадовго до війни в мене закінчився контракт на службі. Я збиралася пару місяців відпочити і йти у правоохоронні органи. Зараз чекаю перемоги і воз'єднання сім'ї, щоб продовжити задумане.

Іграшка жовтий пікап. В перші дні ми сиділи у підвалі і цю іграшку подарував моєму синові сусідський хлопчик, бо син дуже плакав. Син нею не грає, але постійно перевіряє, є вона чи ні до сих пір і якщо зразу не знайде, то починає плакати.