Оксана — вчителька початкових класів із Запоріжжя, мама трьох дітей. Її старший син Владислав, морський піхотинець, перебуває в російському полоні вже понад три з половиною роки. Він закінчив Львівську академію імені Білінського, отримав призначення у 36-ту бригаду в Миколаєві, а згодом — потрапив у Маріуполь. Оксана згадує: «Я просила його берегти себе, а він відповів: «Мамо, ти ж знаєш, куди я йшов. Це моє рішення».

9 квітня 2022 року зв’язок обірвався. Через три дні прийшло коротке повідомлення: «Мамо, я обіцяв дати знати, де я. Ми потрапили в полон». З того часу кожен рік для родини — очікування. Вдома в морозильнику Оксани лежать вареники з вишнями — улюблена страва сина. Щороку вона ліпить нову партію й каже: «Цього разу він точно їх з’їсть».

Коли жінка вперше почула про можливість поїхати на психологічний ретрит від проєкту «Серце Азовсталі», довго вагалася. Здавалося, що відпочинок — це зрада. Але там, серед Карпат, вона вперше дозволила собі видихнути: «Я думала, що зраджу сина, якщо поїду, але зрозуміла: щоб допомагати іншим, треба спочатку вдягти "кисневу маску" на себе. Ми вчимося триматися, вчимося дихати, вчимося жити».