Мені 42 роки. Проживала і проживаю в Олексіївці Нікопольського району. В перший день війни, звісно, був шок.

Як почалися з 12 липня бойові дії в Нікополі, то магазини і аптеки зачинилися.

Обстріли ми і до цих пір чуємо. Місто Нікополь обстрілюють майже кожен день, а я в Нікополі працюю. Загроза у нас 24 на 7. Не знаю, чи доїду додому, бо ми конкретно - в зоні бойових дій. 

Рідні всі тут, ніхто нікуди не виїжджав, і ми не плануємо. За все переживаємо, майже постійно знаходимося в стресі.

Будемо надіятися, що скоро закінчиться війна. Ми всі чекаємо, що щось буде таке, що нам буде легше. Віримо в нашу армію і надіємося тільки на наших воїнів. Якби не вони, то взагалі не знаю, як би ми тут були.

Зрозуміло, що треба буде все в країні відстроювати. І в Нікополі багато розбито, але віримо, що все налагодиться.