Я Денис, мені 15 років, у мене є старший брат, мама та тато. Наше місто орки захватили 26 лютого 2022. Це було страшно, коли вони заходили в місто, чулись вибухи, мама була в цей час на роботі, а я у бабусі. Потім у вечері, коли трохи стихло, мама прийшла з роботи і забрала мене до дому, весь час на роботі вона просиділа у підвалі. Потім ми 4 місяці були дома. Мама ніде не працювала, тато теж. Часто чули вибухи, над містом кожен день літали літаки, які летіли в сторону Оріхова, виходити в центр міста було страшно, усюди були солдати, це було дуже небезпечно. Після 4 місяців в окупації мама вирішила вивезти меня у безпечне місто. До Запоріжжя ми вибирались дві доби. Потім ми поїхали до Дніпра. Там також було не спокійно, там, де ми жили, були прилети.

У серпні місяці цього року ми переїхали до Запоріжжя. Тато мії залишився у Токмаку, так як там залишилась його мама (моя бабуся 75 років) та його сестра інвалід 1 групи, 54 роки. Старший брат жив у Бердянську, потім переїхав у Токмаку, так як він залишився без роботи, працювати на орків не хотів. Бабуся йому допомагала грошима, так як він не працював.

Моя мрія новий телефон або ноутбук (планшет або нетбук) для навчання.