«Бувало, що ми із сином сиділи в підвалі цілодобово»

Я живу в селі Степному Мар'їнського району Донецької області. 2004 року закінчила Степнянську школу і вступила до Донецького університету економіки та торгівлі, на факультет «Економіка підприємства». Студентські роки пролетіли дуже швидко, пізнавально й весело. 2009 року отримала диплом спеціаліста. На жаль, за своїм фахом не працювала, бо без стажу не брали на роботу.

Спершу працювала продавцем жіночих перук і шиньйонів. Хотілося, звичайно, працювати за фахом. Пропрацювавши шість місяців, я знайшла іншу роботу, у мобільному салоні.

Спочатку була продавцем. Торгова точка була на залізничному вокзалі. Робота мені дуже подобалася, люблю спілкуватися з новими людьми. Через рік за професіоналізм та добрі заслуги мене підвищили до керівника магазину. Дуже приємно, що мені довірили керувати торговою точкою і були шанси просування далі в роботі.

У листопаді 2012 року в мене народився синочок Роман.

З батьком Роми у нас не склалися стосунки. І до цього дня він не бере участі в житті сина. Залишилися ми одні. Жили добре, хоча були й труднощі. Якби не мої батьки, я не знаю, як би ми жили. Щиро їм дякую!

Ми живемо на лінії зіткнення, у селі Степному Мар'їнського району. Через часті обстріли нам доводилося спускатися в підвал. Бувало, що ми сиділи там цілодобово.

На роботу до Донецька я не змогла повернутися. Наші торговельні точки постраждали від обстрілів і їх закрили. Були пропозиції про переведення, але одній з дитиною мені було важко кудись їхати без грошей і допомоги рідних.

Зараз я працюю секретарем у нашій рідній Степнянській школі. Дуже важко жити в такій ситуації, дуже страшно не знати, що буде далі. Харчові продукти, одяг, іграшки та ліки дуже дорогі, не все можна дозволити собі й дитині.

Нам дуже допомагає Фонд Ріната Ахметова продуктовими наборами. Це велика допомога для нашої маленької сім'ї. Ми дуже вдячні Рінату Леонідовичу Ахметову за його добрі справи.