«Було моторошно – машину з дітьми й вагітною дружиною могли розстріляти»

Йому довелося рятувати з-під обстрілу дружину і дітей. Самостійний перетин лінії фронту в 2014 році був величезним ризиком. Але залишатися вдома ще небезпечніше...

Я працював усе життя на Єнакіївському металургійному заводі у селі Торець. Пройшов від робітника до інженера, у заводоуправлінні працював. У 2013 році познайомився з майбутньою дружиною, вона завагітніла. Коли були бойові дії в місті Єнакієве, довелося вагітну вивозити в Запоріжжя, там її родичі. Дитина народилася в Запоріжжі, коли я був в Єнакієвому.

Застав, коли місто бомбили, у цю мить був тут. Потім, після пологів, поїхав знову працювати в Єнакієве.

Коли почалися страйки, заворушення, уже було зрозуміло, що все буде змінюватися. Хоча ми думали, що все буде мирним шляхом.

Найнеприємніше відчуття було, коли я вивозив сім’ю через лінію фронту на підконтрольну Україні територію. Їхали на своїй машині, двоє дітей ззаду, вагітна дружина на передньому сидінні, і ми через лінію фронту навмання. Звичайно, моторошний захід, коли могли розстріляти машину будь-якої миті.

Усе пішло круговертю, усе довелося починати з нуля. Плюс дуже неприємне відчуття, коли гуляєш із дитиною по місту з коляскою, навколо канонада, і одна думка – як її накрити, щоб не влучив снаряд. Моторошні відчуття, коли розумієш, що ти з дитиною гуляєш, а думаєш тільки про те, як її врятувати в разі чого.

З їжею в Єнакієвому було проблематично, особливо спочатку. Рятувало те, що їздили на підконтрольну Україні територію до родичів, набивали багажник їжі. Нам було вигідніше по бензину з’їздити до Дніпропетровська, набити багажник їжею, повернутися і на це жити. Плюс, спасибі Рінату Ахметову, його допомога теж дуже допомагала.

Я почав розуміти, що немає нічого постійного, завжди треба бути готовим до труднощів.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/