«Було дуже страшно, ми не знали, куди прилетить наступний снаряд»

У сирому підвалі моя дочка, 12-річна Віолета, почувається незатишно. Вона хоче скоріше вибратися звідти. Тому що влітку 2014 року нам доводилося тижнями ховатися під землею, поки в сусідньому селі Карлівка йшли бої. Нам було дуже страшно, тому що ми не знали, куди прилетить наступний снаряд.

Потроху звикли. Навіть молодша дочка, чотирирічна Маргарита.

Я зі своїми трьома дочками обстріли пережила, а ось будинок, подарований на весілля, ні. Від обстрілу будинок ходив ходором, пішли тріщини, стіна відійшла.

Підлатати б житло, та нема за що. Чоловік тільки недавно зміг влаштуватися на роботу, а свою роботу я втратила.

До війни майже все населення Галицинівки працювало в Донецьку, а потім почалися перебої з транспортом. Сполучення з містами на підконтрольній території відновилося лише п’ять місяців тому. Досі часто перебої з електрикою, води немає.