Ірина Іванівна згадує, як у мирний час часто збиралися з рідними, багато людей мешкали в ​​їхньому селі. Через війну більшість поїхала подалі від страшних подій. Тим, хто не залишив рідну домівку, довелося пережити бомбардування і життя в підвалах.

Жінка мріє про одужання сестри, хоче забути цей жах. Особливо боляче згадувати про те, як її тітка загинула під обстрілом.