Тетяна Сілкіна багато років викладала фінансову справу студентам у Лисичанську. Коли почалася повномасштабна війна, Тетяна переїхала у передмістя до подруги. Запаси їжі досить скоро скінчилися. Жінки виходили на пошуки провізії під обстрілами. Трималися на гуманітарці. Найліпшим антистресом були буденні справи — висаджували город та обрізали дерева попри обстріли. Але пропала вода, газ, світло, а згодом і ліки для онкохворих. Без них Тетяна не могла вижити.