Я прокинулася вранці. Треба було вести дитину до школи. Шкільний чат був переповнений повідомленнями про те, що почалась війна і ми не йдемо до школи. Для підтвердження я увімкнула телебачення і подумала «знову як у 2014 році, та це вже 2022-ий».

На третій день всі полиці в магазинах були пусті, не було що купити. Моїй дитині 8 місяців. Не було ні каші, ні підгузок.

Найважчий місяць був березень. У старшої донечки був День народження, а я не могла їй навіть торт купити. Були постійні вибухи.

9 травня був потужний обстріл і ми сиділи у погребі, не знаючи, чи виживимо. На початку мали тільки хліб, потім була допомога харчами, підгузками, сумішшю від волонтерів та міськради.

На жаль, нашу сім’ю розкидало кого куди. Ми з чоловіком та дітьми переїхали в Кременчук. Зворушили там волонтери, які допомагали нам необхідним.

Я планую відкрити дитячий центр для дітей та коворкінг для підлітків. Я пішла на навчання і зараз працюю.