Я разом зі своєю родиною виїхали в перші дні повномасштабного вторгнення, бо мій син - військовий (навчається в академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного і з перших днів брав участь у захисті країни) і батько моїх дітей теж військовий - доброволець. Тому залишатися і чекати окупації, або бомбардувань ми не стали.

Зараз ми живемо вже рік у місті Самбір Львівської області у православному центрі. Тут і влаштували прийомну родину, в яку взяли 4 діток з Донецької області. Діти були свідками бомбардувань у Києві, Вінницькій області об'єктів інфраструктури, були у бомбосховищах, чули і відчували вибухи.

Був дуже важкий виїзд, бо вокзали були переповнені, була страшна тиснява. Дякувати нашій Укрзалізниці, ми виїхали в більш безпечне місце. Але дуже важкою і шокуючою була для моєї родини зима без світла і опалення. Але ми все пережили і йдемо до перемоги.

Нестача води, їжі і медикаментів у нас була у Донецькій області в 2014-2015 роках, а зараз такі катастрофи нас не спіткали. Ми з донькою ще з 2014 року робили янголят з ниток і передавали військовим, які стояли у нашому місті. А потім такого янгола донька зробила брату і батьку, бо вони військові. А коли ми переїхали в Самбір, то донька допомагала волонтерській організації "Волонтери Самбірщіни" і теж робила цих янголят для військових і переселенців.