До війни було нормальне життя. Ми жили добре. Пригадую, як почали літати літаки, а потім розбили все селище. Наш будинок сильно не постраждав, але уламками був пошкоджений дах і вилетіли вікна, а решта вціліло, дякувати Богу. Ми зараз живемо одним днем. День прожили, ніч минула – і дякувати Богові, що живі-здорові.

У 2014–2015 роках був страшний обстріл, ми не вилазили з підвалів. Потім уже стало тихіше. Загалом, як розбили, так і перестали стріляти.

Дякувати Богу, ми отримували гуманітарну допомогу. Нам і зараз допомагає Червоний Хрест. Він постачає нам вугілля, привозить продукти. Дякую, що не залишили нас.

Мрія одна – щоб це швидше закінчилося, щоб настав мир, і ми жили, як раніше. Більше ні про що не мріємо.