Мені 60 років. Інвалід третьої групи довічно, у мене астма. Ще працюю, тому що пенсія маленька. У чоловіка мого також інвалідність – друга група, епілепсія. Звісно, нам важко. Чоловік не працює.
Були прильоти. Тоді і по нас били, по мирних. Багато чого пошкодили. Учора також два прильоти були. Я цього не забуду.
Нас тут, у Покровську, обслуговують добре. З газом були проблеми, але все підключили. Воду підвозять постійно. Гуманітарну допомогу видають весь час. Із цим у нас проблем немає.
Війна шокувала. Коли бачиш, як у тебе на очах гинуть сусіди. Ми мирний народ, а там хлопці воюють.
У нас онук на передовій і два племінники. Були поранення і в онука, і в племінника. Один племінник загинув під Мар’їнкою торік. Це все шок.
Ми виїжджали буквально на місяць на Закарпаття, а потім повернулися.
Так. Звісно, війна – це дуже тяжко психологічно, але ми тримаємося й віримо, що буде все добре. Хочеться залишитися у своїй країні. Переживаємо за нашу Україну.
Я надіюся, що буде все добре, що ми переможемо обов’язково, що наші хлопці гинуть недарма. У нас багато втрат, і це дуже страшно. Ми віримо, що наші хлопчики вистоять.
