До війни ми проживали в Донецькій області, біля Мар’їнки. 24 лютого - це був день шоку. Ми не вірили, що війна почалася. Усе шокувало. Був шок, коли нам снаряди падали на голову. Були обстріли, і був приліт до нас у двір. Вибило вікна, двері. Ми були в хаті в той час.

В перші дні старалися побільше всього купити, а потім виїхали. Прийшлося швидко виїжджати з села. Сусід вивіз нас у сусіднє село, а потім ми поїхали сюди, на Житомирщину. Тут син жив на той час, і ми до нього поїхали.

Всі роз’їхалися, хто куди, а раніше родина вся гуртом була. Живемо і не знаємо, що буде далі, як далі жити, і що нас чекає.

Ми чекаємо найскорішого завершення війни та перемоги і думаємо, що далі буде краще. Сподіваємося, що буде все добре, буде Україна процвітати, підійматися з руїн.