Ми з міста Миколаєва. У мене є чоловік і дитина трьох років. У перший день війни ми перебували вдома, винаймали квартиру. Чоловік прокинувся на роботу і сказав: «Прокидайся, бо летять ракети на нас». Він пішов на роботу, а я сиділа з дитиною вдома. Дочекалися чоловіка, перебували в підвалі.

У нас в місті вода тільки привозна. Потрібно було ходити набирати воду, а з маленькою дитиною важко. Були на початку війни перебої з продуктами, але на даний момент ситуація стабілізувалася.

Ми встигли виїхати до родичів у Полтаву ще до початку сильних обстрілів. Тільки виїхали, і через два дні сильно обстріляли Миколаїв.

Наразі ми з дитиною вже повернулись до Миколаєва, перебуваємо у свеура вдома. Прильоти шокують. Тут недалеко прилетіло – вікна вилетіли. Це шокувало. Чоловіка поруч немає, він служить в ЗСУ. Це важко. У мене на руках маленька дитина, а житла свого немає.

Люди об’єдналися, допомагають один одному. Це приємно. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна, всі рідні повернулися додому живі та здорові.