На початку війни ми перебували вдома. 19 березня зайшли руські о п’ятій вечора. Дуже ми були цим налякані, страшно це навіть згадувати.

Найстрашніше - коли вони перші бомби пустили по нас, потім були мінометні обстріли, але це було не так, як авіабомби.

У нас не було світла і води, їжа була – давали гуманітарну допомогу перший  час. А потім ми з дітьми виїхали. Донька закінчувала 11 клас - потрібно закінчувати школу, отримати атестат, десь поступати, то ми виїхали. І жити неможливо, бо ходили по дворах руські, а вона молода дівчина – я за неї переживала, і син лякався. Автобус на Баштанку вивозив людей. Два рази на день проходила евакуація, і ми виїхали.

У нас тут залишилася мама, вона доглядала за тваринами. Вона інвалід, не може в транспорті їхати, тому вдома була.

Чоловік повернувся на окуповану територію. Дуже психологічно вплинула війна на нього: такий агресивний став!

Наш будинок також постраждав – був приліт. Я надіюсь, що нам допоможуть подолати цю кризу. Надіємося, що найближчим часом війна закінчиться. Надія є, що до літа. Думаю, майбутнє буде щасливим.  І ми заживемо краще, чим було.