24 лютого я прокинувся вдома, почув вибухи, потім по телевізору дізнався. Все у нас горіло, зранку все піднялося, страшно було. Я не виїжджав, був вдома постійно, в Херсонській області. 

Були і вибухи, і окупація. Навіть не можу сказати, що мене більше шокувало. Жінка захворіла, можливо, на нервовому ґрунті.

Коли нас звільнили, за одну добу не стало рашистів - це було дуже приємно. А через день приїхали наші хлопці. Після цього нам знову дуже тяжко було, бо тоді були дуже сильні прильоти з тієї сторони. У нас не було води, і до цих пір немає світла. Зараз, слава Богу, вода вже є.

Хочу, щоб швидше війна закінчилась. У майбутньому бачу мир і тільки мир. Найголовніше - треба, щоб ці рашисти за все відповіли: за дітей, за онуків.