Все почалося раніше. Я чув багато пострілів ще за тиждень до 24 лютого. Я працював в іншому місті, і мені казали: «Поглянь, Росія стягує війська. Може, ти не будеш повертатися?», та й протягом усіх цих восьми років я знав, що йде війна. 

Я пробув 21 день у Маріуполі. Виїхав із сім’єю наступного дня після того, як відкрили «зелений коридор». Було багато блокпостів. Було багато людей, і ми довго чекали в черзі. А так – нічого особливого. Були декілька машин знищених біля дороги. Ми тільки на другий день уже були в Запоріжжі.

Зараз я в Івано-Франківській області живу, у селі. Тут є база для переселенців. 

Батько з мамою тепер живуть у Німеччині, і в них там дуже гарні умови. А бабуся і дідусь мешкають у Маріуполі в нашому будинку, і в них геть погане життя. 

Вони вже інваліди – не через війну, а через старість, і їм нікому допомогти. А я вважаю, що це найкраще місце - куди я зміг виїхати, побачити щось нове, по-іншому почати жити. 

Дуже добре, що є такі люди гарні, які змогли нас прихистити. Ми спочатку виїхали в Тернопіль, і там я проживав у церкві, яка надавала місця для переселенців. Там у мене багато друзів було і дуже добре ставлення. Я певний час там прожив. Потім став винаймати квартиру, а згодом переїхав сюди, до інших друзів, які також дали місце для проживання. 

Мрію про сім'ю, про гарну роботу, про своє житло і просто про мирне життя. Я ще не визначився, що в майбутньому для мене буде важливим. Можливо, я стану військовим, а можливо, працюватиму на цивільній роботі.