Мені 18 років, я проживала в Маріуполі. 24 лютого о дев’ятій ранку нам зателефонував дядько з Одеси і сказав, що потрібно виїжджати. Ми виїхали, і через годину зачинили всі виїзди з Маріуполя. Нам дуже пощастило.

Ми виїхали до іншої країни. Я дуже закрилась емоційно, не читала новини. Через рік я побачила, що Маріуполь зруйнований, і це було дуже важко прийняти. 

Я почала плакати кожен день і думала про своє місто щодня. 

Зараз я в Україні. Мої батьки були проти, але я не сказала їм і повернулася сама. Батьки залишилися за кордоном.

Я думаю, ніхто не зможе відповісти, коли закінчиться війна. А я не мрію, а маю цілі і йду до них.