Галина Вікторівна розповідає про своє життя до війни. Спочатку вчилася, потім працювала, вийшла заміж і одержала квартиру. Сталося велике горе – вона втратила сина й тепер займається вихованням своїх онуків. Під час війни довелося вивозити дітей подалі від обстрілів. Проте вдома краще, ніж в гостях – і вони повернулися. Вона мріє про мир, щоб швидше владнався конфлікт, а діти отримали освіту.