Я навчалася в Горлівці в інституті іноземних мов. Наприкінці 2014 року виїхала звідти. Жила в Бахмуті, потім у Краматорську, а з початком війни ми з сім’єю переїхали на захід, а згодом оселилися в Одесі.

24 лютого я прокинулася о п’ятій ранку і спочатку не зрозуміла, що відбувається. А згодом зрозуміла, що це вибухи. Я розбудила чоловіка, сказала, що війна почалася. У той же день ми зібрали декілька сумок і поїхали в Дніпро.

А от мама залишалася в Бахмуті декілька місяців. Вона збирала речі, передачі для свого чоловіка, який пішов воювати. Коли вона була там, то вже було важко. Але ми її умовили виїхати у квітні 2022 року. Мама теж виїхала з Бахмуту. Наш герой, мамин чоловік, загинув на війні. 

Наші будинки і квартири в Бахмуті розбомблені. Але це все можна пережити. Головне – це жити і продовжувати вірити в краще.

Був хаос у перші дні. Було страшно, коли лунали перші повітряні тривоги. Коли ми їхали, то дуже багато машин виїжджало. Люди панікували, не знали, що робити. На заправках не було пального.

Ми виїхали з песиком. Під час дороги він схуднув, але розумів, що щось не так, і тихенько поводився в машині.

Якщо я досі живу, працюю, спілкуюся з людьми, то, мабуть, я адаптувалася. І те, що раніше могло загнати в стрес, тепер це для мене дрібниці.

Надій на те, що ми повернемося в Донецьку область, у мене немає, на жаль. Тому будемо в Одесі якось обживатися, працювати.