Дмитро втратив дружину – через війну розпочате лікування онкологічного захворювання молодої жінки перервалося. Всі його думки тільки про маленьку доньку, яка виросла на лінії розмежування, а її тато неодноразово ризикував життям.

Я живу із дочкою, їй 9 років. Дружини, на жаль, немає. Її не стало саме у 2014 році, війна завадила їй вижити.

2012-го у нас народилася донька, і цього ж року ми дізналися, що у дружини рак. Лікувались у Донецьку. У зв'язку з війною урвалася можливість продовжити лікування. Поки ми шукали інші можливості, а лікування вже було оплачено, дружини не стало у грудні 2014 року. Їй було лише 25 років.

У 2014 році в лісі, біля міста Щастя стояли артустановки. Так стріляли, що коли в будинку перебуваєш, склянка зі столу падає, двері відчиняються від цих вибухів. Тобто дитина у цій обстановці виросла. Це страшно.

Я зрозумів, що почалися проблеми і йде війна, коли почали викликати в Станицю охороняти райвідділ поліції; боялися, що його захоплять. А коли почалося, розбомбили Станично-Луганський відділ поліції, почали стріляти з «Градів».

У цей момент я переживав за дитину та за дружину, яка лежала, вже практично не ходила… Ми почали речі збирати та шукати виходи. Я не знав, що буде з роботою, бо коли райвідділ розбомбили, керівництво все втекло.

У нашому селищі активних бойових дій не було. Щоправда, сусідню вулицю якось обстріляли із «Граду», було кілька загиблих із мирного населення.

Хоч у мене маленька дитина, сумки у нас завжди були зібрані, машина заправлена, якби знадобилося кудись їхати. Але ми не покидали ні на один день селище.

Я на той час уже в поліції працював, у нашому відділенні у Петрівці, ми зберегли всю документацію. Так, були проблеми, були моменти, коли я боявся за своє життя. Було страшно і думаєш: на кого лишиться дитина-сирота?

Вистояли, втрималися, селище жило... Були проблеми з продуктами місяць-два, потім усе відновилося, заробили магазини, люди переключилися на постачання з Новоайдара, із Сєверодонецька завозили товар.

Але ми стали якимось глухим кутом. Життя тут припинилося. Ось дитина, 9 років. Що бачить? Вона мешкає на лінії розмежування.

Наразі селище проїжджають лише автобуси, що йдуть на Станицю. Тобто, якщо КПВВ закривається, транспортного сполучення практично немає. Роботу знайти практично неможливо. Магазини працюють, школи, садки, але це не та кількість людей, що було раніше.