Вранці 24 лютого почався обстріл, я подзвонила чоловіку на роботу, спитала, що трапилося, а він сказав, що війна почалася. Це був просто шок. Ми десять днів були ще в Харкові. Чоловік сказав, що мирних чіпати не будуть, був наївний. Потім сказав: «Виїжджайте на захід». 

Ми поїхали до свекрухи в Хмельницький, там жили сім місяців, а потім поїхали до моїх батьків у Кіровоградську область. Коли ми виїжджали, було стільки людей, що ми ледь влізли в потяг, було важко виїхати. Ми хотіли їхати за кордон, а потім вирішили залишитися в Україні.

Коли літаки над нами літали, це було найстрашніше. Не знаєш, чи скине на тебе бомбу, чи ні. Навіть С-300 не так було страшно, як літаки. 

Я вірю в найкраще, не опускаю руки, вірю що все буде добре, так і тримаюсь. Мрію повернутися додому.