Син Марини пішов служити. Коли окупанти обстрілювали казарми і військові частини, вона місця собі не знаходила

Я з села Таврійське, раніше воно називалось Кірово. Зараз бої йдуть за Оріхів,  а наше село недалечко. Прийшли росіяни, почали нас обстрілювати, багатьом сусідам хати зруйнувало обстрілами і я виїхала в Запоріжжя.

Коли війна почалась, я не могла цього усвідомити, думала, що це неправда. Я маю родичів в росії, ми тепер не спілкуємось.

Страшно було, бо окупанти били по військових частинах, а мый син пішов служити. Я дуже переживала за свого сина і дітей, які були в тих казармах, що росіяни обстріляли. Жили ми, будували свої плани, а в один момент все стало неважливе - головне, щоб люди залишились живі. Ми розуміємо, що наші воїни нас бережуть, ризикуючи своїм життям.

У будинок поряд було влучання. Жила родина – і її не стало. Це найбільший шок був. Від тієї родини залишилась прірва чотирьохметрова.

В перші дні війни я залишилась без роботи. Був порожній гаманець. Я не знала, як жити далі. Я хвора людина, маю регулярно певні ліки приймати, тому боялась, щоб хвороба дужче не загострилась. На початку війни маршрутки не ходили з мого села. Потім почали маршрутки ходити, я зібрала пакуночок і поїхала. Моя сестра там залишилась, вона моїх собачок і котиків доглядає. Батьки старенькі теж не виїхали, по можливості я їх провідую.

Родина наша по всіх куточках світу розкидана. Хтось на захід України з родиною виїхав, племінниця в Польщу виїхала. Телефонуємо один одному, але дуже важко. Ми жили недалечко один від одного, а війна розкидала нас. Я далі Запоріжжя не поїду. Буде, що Бог дасть: збереже чи ні. Проте надія залишається, мій будиночок витримає і мені буде куди повертатись.

Через хворобу я поки без роботи. Мій син служить, я заради нього духом не падаю. Маю надію, що буде в нас мир. Все буде добре. Ми все відбудуємо, повернемось в свої рідні куточки. І села, які знищені, будуть ще кращі. Дуже хочеться, щоб більше поробили бомбосховищ. Хотілося б, щоб нові будинки з укриттями будували, щоб ми вже були готові до цього всього. Після такого вчинку росії прийшло розуміння, що можна від кого завгодно очікувати нападу. Хочеться, щоб ми були готові, і жінкам з дітками можна було сховатись кудись.