Про війну я дізналась з новин. До 11 години 24 лютого я була на роботі, потім я поїхала додому. Потім почали обстрілювати місто. У нас не було ні води, ні тепла, ні світла. В квартирі було дуже холодно. Воду ми шукали, де тільки можна.

Ми не вірили, що це відбувається з нами, було єдине бажання - вижити. 

22 березня ми покинули рідне місто. До Бердянська ми їхали дуже довго. На кожному блокпості догляди, їх було дуже багато. В результаті ми доїхали до Запоріжжя. 

Зараз я живу на Черкащині, працюю дистанційно, дитина навчається. Ми дуже хочемо повернутися в Маріуполь - тільки там я бачу своє майбутнє.