Коли почалась війна, моїй доньці було пів року. Після початку обстрілів не стало води, світла й газу. Я зробив запаси продуктів. У будинку гуртувались з сусідами, облаштовували підвал, щоб там був хоч якийсь комфорт. Я готувався до погіршення ситуації. Мене шокували руйнування в місті. Все життя прожив у Торецьку, боляче було бачити, як його знищують. 

Багато моїх колег і учнів загинули під час війни. Я пам'ятаю перші похорони моєї вихованки, яка напередодні складала мені іспит. Це просто жах. На жаль, це були не останні похорони.

З дружиною та дитиною виїжджали на автівці, яку винайняли. З собою змогли взяти лише дитячі речі. Зараз я працюю вчителем історії дистанційно в Дніпрі. Якось воно далі буде. Сподіваюсь, що скоро війна закінчиться.