Володимир Миколайович - із села Гуляйпільське, яке потрапило під обстріли з початку березня. Він не одразу зміг виїхати, бо не хотів залишати господарство. Виїхав у Запоріжжя, коли один зі снарядів прилетів на його подвір’я і вбив людей

Мені 59 років. У мене є дружина й діти. Ми з села Гуляйпільське. 

Наше село почали бомбити з 6 березня. Було більше ста прильотів на день. Світло зникло ще 2 березня, а на початку квітня не стало газу. Кілька разів волонтери привозили гуманітарку, а потім сказали, що через активні обстріли більше не зможуть, порадили виїжджати.

Дружина з дітьми раніше виїхала в Запоріжжя, а я ще близько місяця залишався вдома, бо господарство не міг покинути. Виїхав після того, як до мене у двір снаряд прилетів.

Тоді в мене наші військові були, їсти готували. Троє з них загинуло.

Коли війна тільки починалася, через наше село йшли танки, зупинялися й стріляли по будинках. Людям вікна вибили, мені дах пошкодили. А наступного дня у сусідньому селі був бій, після якого вони повернулися назад, від’їхали кілометрів на сім від нашого села і з того часу постійно нас обстрілювали. Зараз в селі уже все розбито.

Досі не можу повірити, що на нас росіяни напали, і не розумію, за що.