Я з Гуляйполя. Гуляйполя такого вже немає, можна сказати: ні світла, ні газу, все порозбиване. По сусідству трьох чоловік вбило. Ми жили поряд, через паркан. Хорошого немає нічого.

Світла з 2 березня і до цих пір немає в Гуляйполі, газу немає, води немає. Ми готували їсти, як могли. В кого є газовий балон, заправляли. Воду брали у сусідів в колодязі, хоч вона непридатна толком для харчування. 10 березня ми вже не витерпіли і виїхали в Запоріжжя, бо хати порозбивало. Курей віддав сусідам, свиней продали вчасно. Тузіка прийшлося відв'язати на вільні хліби.

Як були, стрибнули до племінника в машину і поїхали. Така в нас була евакуація. 

У родичів жили перший місяць, тепер винаймаємо квартиру. Стараюся про погане не думати, а воно з голови не вилазить. Як немає ні хати, ні в хаті – такий стрес. Дома займалися хазяйством. Земля у нас, паї. А зараз роботи немає. Яке може бути майбутнє, коли потрібно все починати спочатку, а нам вже не по 18 років. Як все відбудовувати? Бог його знає.