День народження Діниної дитини припав на страшну дату – 24 лютого, тому цей день назавжди закарбувався в пам’яті родини Пак. 

Вранці 24 лютого я прокинулася від сну. Наснилося, що у нічному небі літає щось типу салютів, а потім роздивилася, що то ракети. Прокинулася – і в телефоні побачила новини… 

24 лютого – день народження моєї молодшої дочки, і ми планували йти до дитячого центру, запросили подружок. Звісно, плани не збулися, але ж торт був спечений напередодні ввечері. Прийшла сусідка, подружка донечки, і у нас таки відбулося маленьке свято, незважаючи на страшенні переживання і нерозуміння того, що буде далі. Ввечері поїхали у село до бабусі, де пробули три тижні, доки не виїхали на Закарпаття.

Виїжджали з дому з двома тисячами гривень у кармані. Знали, що нас зустрінуть, а що там і як буде далі – невідомо. І це дійсно благословіння, що нас прихистили, надали безкоштовне житло. Дякуємо Богові за цих людей!

Але була і паніка, і відчай, бо не знаєш, чого чекати, не розумієш, що робити. Найбільші переживання були, звісно, за дітей.

Найбільше шокували події у Бучі та Ірпені. Місяців зо два я не могла прийти до тями. Як люди можуть таке робити з іншими людьми, а тим паче - з невинними безпорадними дітьми? Це нелюди! Серце стискалося, коли я читала про це.

Мої діти зі мною, але батьки залишились на окупованих територіях, бачилися з ними рік тому. Кожні канікули ми з дітьми раніше їздили до них, але не цього року.

Наразі я безробітна. До війни працювала у кафе подруги економістом. Довелося кафе закрити, подруга поїхала на заробітки за кордон, тому що бізнес залишив по собі кредити, які вона неспроможна платити. Нині я мрію про власну справу, сімейний бізнес. 

24 лютого 2022 року - назавжди у моїй пам'яті, цей день завжди буде болісним. Але вірю, що день Перемоги обов’язково наступить і Бог зцілить усі душевні рани.