Мені 22 роки. Я жив у Маріуполі. У 18 років переїхав до Харкова навчатися в університеті. Зараз живу в Києві. 

24 лютого я був у гуртожитку. Почув вибухи і згадав 2014 рік у Маріуполі. Зрозумів, що почалася війна й потрібно пакувати речі. Зібрав документи. Зняв гроші, купив ліки і хліб. Перший тиждень провів у Харкові. Боявся виїжджати, бо ходили чутки, ніби росіяни розстрілювали автобуси. 

Я проживав у центрі міста. Почалися обстріли: спочатку – з артилерії, потім – з літаків. Метрів за триста від гуртожитку розірвався снаряд. Це було дуже страшно. Після цього я зрозумів, що потрібно вибиратися з Харкова, але був категорично проти того, щоб їхати на автомобілі чи автобусі. Почув, що є евакуаційні поїзди, і дізнався, що до залізничного вокзалу можна добратися тунелями метро. Ми з товаришем дійшли за три години. Потім я евакуаційним потягом виїхав у Полтаву до родичів. Влітку переїхав у Київ.

Найбільше мене шокувала звістка про смерть друга. Він загинув у Маріуполі. Ми товаришували понад десять років. 

Батьки виїхали з Маріуполя. Батько – під час блокади, а мама – раніше. Так склалися обставини, що ми живемо в різних регіонах України. Будинок знищений, все майно згоріло. 

Я вірю в те, що війна закінчиться цього року. Після перемоги хочу зустрітися з рідними. Потім мрію побувати в різних країнах і знайти собі дівчину.