Мені 77 років. У живу в селі Олексіївка Дніпропетровської області. Маю двох синів. Після смерті мого чоловіка, старша внучка забрала мене до себе. Від неї я й дізналася про початок війни. Ми мешкаємо за тридцять кілометрів від атомної станції. На ній щось горіло – йшов чорний дим. Літали літаки та снаряди. Будинок здригався від вибухів. 

На початку війни не вистачало їжі та ліків.

Зараз отримуємо гуманітарну допомогу. Велике спасибі за неї. Однак все одно тяжко з медикаментами. Їх потребую не тільки я, а й внук, який переніс операцію на серці. Хочеться, щоб не було війни, і щоб усе було добре.