Я працювала вчителем. У перший день війни директор мені повідомила, що ми переходимо на дистанційне навчання. Я почала збирати речі, щоб виїхати, але почула вибухи. Мій чоловік сказав мені підготувати підвал, він працював рятівником. Так і почалось моє життя в укритті. Бойові дії ставали сильнішими. Не було води, світла й газу.

Мій син був наляканий. Я не могла його переконати, що ми у безпеці. Будинок трусило, було душе страшно. 

Заради дітей ми з чоловіком виїхали. Я була налякана, тому ще не розуміла, куди ми їдемо. Зупинились у місті Березне. Тут нас добре прийняли. Зараз я більше ціную рідних та близьких. Хотіла б, щоб у майбутньому у всіх було мирне майбутнє.