Односельці Сергія постраждали: хто від повені, хто від обстрілів. А його самого окупанти побили до полусмерті

Мені 36 років, не одружений. До війни працював у агрофірмі оператором поливу. Ця агрофірма була підсобним господарством іноземної цукрової компанії. На початок війни я знаходився вдома в Баратівці. Мої два брати атовці, ОСС. Коли почалась війна, я у себе в будинку не жив, а пішов до сестри. 

Мене забрали орки. Трохи не прибили. Бо рашисти мене питали, де брати, а я сказав, що тримають Миколаїв. Сильно мене побили, привезли ледь живого додому. 

Сестра бігала за мене просила.  Тепер я виступаю потерпілою стороною у розслідуванні. Хочуть дізнатись, хто це був, бо нас іще з одним хлопцем брала донецька розвідка. Нас довгенько тримали. Потім привезли до зятя. 

Сестра виїхала з двома племінницями до Польщі. Одній 15 років, іншій 14 було. А я так і був у їх будинку, з двору не виходив. Намагався менше попадатись на очі, бо мене попередили, що якщо мене тут спіймають росіяни, то вже ніхто не допоможе. До звільнення сидів у сестри. 

У нас пів року не було світла, а перед окупацією різко з’явилось. Після звільнення знову виключили. З їжею було все нормально. Сестра тримала господарство. Була і корова, і качка. Свої яйця, молоко. Мука теж була. Пекли коржі. Хліба не було. Що поїсти, було - маємо свій город. Та і магазин тут працював. Мати допомагала, скидувала на картку хазяйці магазину гроші, а вона в Херсоні знімала, коли їздила у Херсон за продуктами. Зараз дають непогану гуманітарну допомогу. Хліб, консерви, воду питну дають. Головне, що немає прильотів, як у великих містах. Зараз у нас спокійно. 

Коли підірвали Каховську ГЕС, постраждали тільки будинки, які знаходяться ближче до річки. А у сусідньому селі затопило вулиці. Я живу наверху, то нормально. Ті, хто живуть нижче, то їх потопило. Вони переїжджали звідти.   Зараз якось людей багато.

Раніше всі сиділи по хатах і боялись виходить. Орки ходили по вулицях з автоматами. Було таке, що нап’ються і стріляють по пташкам.

Зараз набагато простіше. Бо коли тільки ДНРровці зайшли у наше село, то ходили по домівках, шукали Атовців, «укропів», «нацистів». Другого разу заходила росгвардія повністю екіперована. У кожного була рація, бронежилет. Уже було видно, що це не ДНР. Були озброєні до зубів. Теж шукали, але не довго. Десь знялись і поїхали далі. 

От недавно був приліт по селу, хати побило, проводи обірвало. На одне подвір’я прилетіло і будинок повністю знесло. Людей витягували з-під завалів. Дякувати богу, що залишились живі. Меблі не дали їх придавити. Потолок упав, стіна завалилась. Потім до фундаменту зносили будинок і повністю перебудовували. 

Війна закінчиться, коли росія віддасть наші землі. Хоча б вийти на кордони 1991 року. Головне, щоб закінчилась війна. А там що буде - побачимо. Зараз наперед нічого не планую, бо не знаю, що буде. Головне, щоб наша перемога була. Та і все.