Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
переглядів: 263
Раїса Клованич
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
photo6
Чермалик
Чермалик
«Ніби м'ячик летить і горить. І ти не знаєш, де він впаде. Це дуже страшно!»

Працювала дояркою 35 років, була передова. До війни, звичайно, жили добре. Були ферми, була робота – і люди працювали, жили, усе було нормально. Й ось так вийшло, що захопила нас війна. Десь у 14-му році. Це, напевно, до осені, був початок бомбардувань. Не знаю, що й думати, і не знаєш, куди бігти.

Хотілося б, щоб усе відновилося. Щоб ця розруха припинилася. Дуже б хотілося в добре вірити.

Працювала дояркою 35 років, була передова. До війни, звичайно, жили добре. Були ферми, була робота – і люди працювали, жили, усе було нормально. Й ось так вийшло, що захопила нас війна. Десь у 14-му році. Це, напевно, до осені, був початок бомбардувань. Не знаю, що й думати, і не знаєш, куди бігти.

Ніби м'ячик летить і горить. І ти не знаєш, де він впаде. Це дуже страшно!

Спершу спускалися в льох, потім бачимо, що вже не добіжимо до льоху й там осколки біля дверей. То в цьому кутку збиралися, ось такий глухий кут і сиділи вдвох.

Корову пошкодили снарядами, осколок був… Будинки зруйновані, своїми силами відновлювали.

І в 17-му, 18-му році з того боку, річки, звідти шпуляли: летіли кульки, горіли. Ніби м'ячик летить і горить, світиться ввечері.

І ти ж не знаєш, де він впаде. І скільки він буде летіти? Це дуже страшно!

Бувало, що й газу не було. Влучали в труби газові.

Якось були в саду, зібрали дощову воду й хотіли полити дерева. І почався обстріл. Швидко тікали в льох, там приготували в банках і сухарі, і води поналивали. Усе – як сильно бомбили – тікали в льох.

А потім, 18-19 роки, уже нікуди не ховалися, тому що марно, не сховаєшся. Якщо доля така, то не сховаєшся ніде!

Сват [був] прямо біля дверей… Хотів зайти до хати вже, а в городі розірвалася міна, чи то снаряд, чи міна. Його сильно поранило. Не вижив. Поранених багато було…

Ніби м'ячик летить і горить. І ти не знаєш, де він впаде. Це дуже страшно!

Зараз ніби звикли трохи до цих обстрілів, не звертаємо уваги. Усе-таки шостий рік. Ну, а що залишається робити, особливо людям похилого віку? Куди їм податися?

Добре, що діти тут живуть, допомагають. То одне, то інше, то продуктами.

А так я пенсії не заробила, 2100 гривень пенсії тільки. Як можна прожити?! Комунальні [заплатити], дуже дорого все. Прийдеш у магазин – бабусі сидять, чекають, поки привезуть хлібець, а більше нема за що купити, нічого! Ось так і живемо.

Ніби м'ячик летить і горить. І ти не знаєш, де він впаде. Це дуже страшно!

Спасибі Рінату Леонідовичу, видає нам пайки. Щиро йому дякуємо за це, дуже дякуємо. Допомагає, і дуже допомагає.

І люди вдячні, тому що не кожен це робить – допомогу таку, не кожен.

Хотілося б, щоб усе відновилося. Щоб ця розруха припинилася. Дуже б хотілося в добре вірити.

slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
slide6
slide7
slide8
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій