Ще до війни військова знайома Ірини сказала їй: «Головне, щоб це ніколи не побачила дитина». І коли жінка побачила зарево, почула вибухи, вона просто покидала до машини речі, взяла дочку, маму, тварин, та вирулила на Житомирську трасу. Чоловік залишився захищати дім, який подружжя зовсім нещодавно побудувало у Миколаївці. Але коли почалися обстріли, Ірині вдалося вмовити чоловіка та батька залишити село.

Пів року вона прожила в Британії, де її прихистили зовсім чужі люди. Ірина займалася волонтерством, надсилала гуманітарну допомогу з Британії до України. А потім повернулася і продовжила волонтерську діяльність вже вдома.