Я в Гуляйполі мешкала. Чоловік помер, залишилися дві дочки в мене. Одна тут, в Запоріжжі, працює і квартиру знімає, а друга в Гуляйполі. Є два онука, вони вже дорослі, навчаються.

Зараз я приїхала до доньки. Живемо на Правому березі. Одна дочка спочатку не захотіла їхати, бо біля чоловіка залишилася. На вулиці вони не одні, ще декілька сімей. Кожен день бомблять, розбомбили вже все - і центр, і окраїни. Онук сесію дистанційно здавав з-під обстрілів. А потім вони його привезли до нас, а самі повернулися. Їхали не на пряму через Оріхів, а по об’їзній дорозі. Їх попереджували, коли були обстріли, а потім вони проривалися.

Я виїхала 5 квітня, їхала із знайомими на машині, було все добре, тільки блокпостів забагато. Там, у Гуляйполі, зараз немає ні води, ні газу, ні світла. Привозять гуманітарку один раз на тиждень, Червоний Хрест привозить. Ось так і виживають, як можуть.

Дуже боюся, що Гуляйполя незабаром не буде, і не буде куди повертатися. Б’ють і б’ють, скільки людей там вбило, і на нашій вулиці знайомі загинули!..